Перекладне видання – видання одного чи кількох творів, об’єднаних спільною темою, назвою чи авторством, у перекладі з мови оригіналу іншою мовою. Якість П. в. визначається максимально точним збереженням як змістової складової тексту, так і формальних, авторських особливостей вираження тексту, його стилістики, єдності змісту та форми авторського твору.

Історія перекладного книговидання на теренах України сягає доби Київської Русі. Перекладні твори існували вже за часів князювання Ярослава Мудрого; за його рішенням у Києві було засновано школу переписувачів книжок з різних мов, які згодом заклали основу князівської бібліотеки.

Багато перекладної літератури видавали галицько-волинські друкарні, друкарня Києво-Печерської лаври та друкарня університету Св. Володимира. Зокрема, вони видавали власні переклади творів видатних учених, письменників-полемістів, філософів з чужих мов (давньогрецької, латинської та ін.). Це були не лише богословські студії, а й твори наукового, навчального та пізнавального характеру.

У 20–30-ті роки 19 століття Л. Боровиковський та А. Метлицький започаткували школу художнього перекладу. Українське книговидання поповнилося значним масивом П. в. з різних мов, здійснених П. Кулішем, І. Франком, Лесею Українкою, А. Кримським, М. Старицьким, П. Грабовським, В. Самійленком та ін. На початку 20 ст. книговидання збагатилося взірцями світової літератури в перекладах М. Зерова. В. Підмогильного, Д. Загула та М. Вороного. Однак ідеї Лесі Українки та І. Франка щодо створення українського золотого фонду перекладів світової класичної літератури (від античності до наших днів) в тогочасних складних умовах відсутності власної державності, утисків за національною і мовною ознаками, воєнних дій, занепаду економіки вдалося реалізувати лише частково.

Видавничий процес в Україні в 30-ті роки 20 ст. проходив під пильним наглядом радянської ідеологічної цензури (Головліту). У цей час дозволялися, здебільшого, художні переклади з російської літератури. Водночас в Україні у 1925–1934 рр. виходив журнал «Всесвіт», що спеціалізувався на опублікуванні творів іноземної літератури (згодом більшість його працівників було репресовано та страчено). У 1940-ві роки за вказівками московських ідеологів для республік СРСР було започатковано практику видання зарубіжних творів національними мовами лише у перекладі з російської. У такому подвійному перекладі авторська стилістика неминуче зазнавала деформацій.

Під час т. зв. «хрущовської відлиги» українське перекладне книговидання пожвавлюється. У 1958 р. поновлено видання «Всесвіту». В багатьох видавництвах художньої літератури створено спеціальні редакції П. в. Масовим накладом виходять у світ книжки в популярних серіях «Вершини світового письменства», «Бібліотека світової літератури», «Зарубіжна новела», «Перлини світової лірики», переважно під егідою видавництва «Дніпро».

Початок 21 ст. характеризується зростанням асортименту П. в. в сфері дитячої та художньої літератури (лідерами у цьому процесі є видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га», «Видавництво Старого Лева», «Клуб сімейного дозвілля», «Фоліо», «Наш формат») та значним зменшенням П. в. наукового змісту.

У науковій літературі розрізняють різні види перекладу, проте у видавничо-редакторській підготовці П. в. основним є письмовий переклад, який, своєю чергою, поділяється на авторський, авторизований, адаптований, скорочений та підрядковий. Ці особливості перекладу є важливими в диференційованому обслуговуванні користувачів у бібліотеках, зокрема дітей та молоді.

Інформація про П. в., зазвичай, подається у підзаголовкових даних на його титульному аркуші; на звороті титульного аркуша відтворюються вихідні відомості з титульного аркуша оригінального видання, із якого здійснювався переклад. Для П. в., які видаються вперше, висувається низка вимог, зокрема, подавати ці дані на розгорнутому титульному аркуші (на лівій стороні наводиться титульна сторінка оригіналу, на правій – титул перекладного видання). Ці вимоги визначаються державними стандартами, зокрема ДСТУ 8344:2015 «Інформація та документація. Видання. Основні елементи. Терміни та визначення понять» та ДСТУ 4861:2007 «Інформація та документація. Видання. Вихідні відомості». Ця інформація є визначальною для достовірного бібліографічного опрацювання, каталогізування, статистичного обліку П. в.

У роботі з бібліотечними фондами, зокрема під час їх обліку П. в., як звичайно, відносять до загальної категорії «Зарубіжна література». У книгосховищах невеликих бібліотек та на стелажах відкритого доступу художні П. в. для полегшення розшуку можуть розміщуватись окремо від інших видань.

Інформація та документація. Видання. Вихідні відомості (ISO 8:1977, NEQ; ISO 7275:1985, NEQ) : ДСТУ 4861:2007. – Введ. 2007-11-05. – Київ : Держспоживстандарт України, 2009. – IV, 45 с. (Національний стандарт України);

Інформація та документація. Видання. Основні елементи. Терміни та визначення понять : ДСТУ 8344:2015. Введ. 2017-07-01 — Київ : ДП ”УкрНДНЦ”, 2017. – III, 35 с. – (Національний стандарт України). – Зі скасуванням в Україні ГОСТ 3018-95;

Тимошик М. С. Видавнича справа та редагування : [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл., які навчаються за спец. «Журналістика», «Вид. справа та редагування»] / М. С. Тимошик. – Київ : Наук.-вид. центр «Наша культура і наука» ; Вид. дім «Ін Юре», 2004. – 223 с.;

Тимошик М. С. Книга для автора, редактора, видавця : практ. посіб. / М. С. Тимошик. – Київ : Наша культура і наука, 2005. — 559 с.;

The librarians' glossary of terms used in librarianship, documentation and the book crafts and reference book / Harrod, Leonard Montague. – 4. rev. ed. – London : Deutsch, 1977. – P. 832;

The encyclopedia Americana : complete in 30 vols. – Internat. ed. – Danbury, Conn. : Grolier, 1985. – Vol. 27. – P. 12–15.